Плани, конспекти, наради, семінари, уроки, зошити, бесіди, репетиції... А тут ще блоги... Та й взагалі, Інтернет псує дитячі душі... Так думають, напевно, багато моїх колег. Хочу розвіяти песимізм і розповісти, для чого вчителю блог.
Звісно, скажете ви, потрібен, якщо ти раптом стаєш учасником конкурсу "Вчитель року", для атестації, для перевірки, для адміністрації, і просто, бо це зараз модно. Звичайно, з цими думками можна погодитись, але скажу, з власного досвіду, що мене ніхто ніколи не заставляв це робити.
Вперше слово "блог" я почула у 2009 році в одному із університетів, куди вступила моя донька. На запитання одного із професорів: "Хто з вас веде власний блог?" - підняли руки чимало студентів. Прикро стало, бо я ще про це й не чула. Повернувшись додому, я відразу заглянула у словник, що означає те слово. На жаль, цього слова не було у моєму словнику. Запитала у вчителя інформатики, на що почула відповідь: "Нас мають збирати і розказувати". Сумно, новоспечені студенти вже ведуть свої блоги, а в нас і вчителі про це нічого не знають. Насамперед хотілось виправити якось ситуацію, проте ні знань, ні досвіду не було. Одного разу пощастило побувати на дуже цікавих курсах підвищення кваліфікації у ЛОІППО, познайомитись із Лілією Телішевською, її творчістю в Інтернеті. Мені було надзвичайно цікаво слухати, хотілось і собі щось подібне спробувати, але з чого почати?... і взагалі, тут потрібні, напевно, якісь особливі знання. Не посоромилась запитати Лілію Степанівну: "А у вас є ще й технічна освіта?" " Ні, тільки філологічна", - почула у відповідь. Це додало віри у власні сили.
Потім сталося так, що мені довелось вести сайт школи, тому мусила вчитись у своїх дітей, потім потрібно було створити шкільну інтернет-газету до 200-річчя Тараса Шевченка... Я пообіцяла, тому й мусила зробити. А це заставляло вчитися і вчитися самому.
Згодом був уже власний блог. Я довго виношувала цей задум, добирала назву, яка б не просто рекламувала моє ім'я, а несла якусь творчу ідею. Так з'явилися "Акварелі слова". Мої "Акварелі..." потребують постійної роботи над самим собою (фарба, як відомо, може засохнути). Тому і вчуся сама разом зі своїми учнями, а це дуже цікаво.
Слово "блог" має український відповідник "денник", а значить чи не щодня потребує уваги. Скажу більше, блог допомагає учителю в організації своєї роботи. Тут можна розмістити свої власні творчі доробки: конспекти, презентації, сценарії виховних заходів, календарно-тематичні плани тощо, поділитися з ними з колегами, обмінюватися коментарями, знайти однодумців. Свої власні доробки - це принципово, бо компілювати, переписувати, копіювати чуже - це, по-перше, не етично, по-друге, втрачається сенс ведення блогу.
Крім того, блог - це одна із форм дистанційної співпраці з учнями. Як би ми не контролювали учнів в Інтернеті, не забороняли, ми ніколи не досягнемо успіху. Вони живуть у свій час, час новітніх ґаджетів, і так само мріють про них, як Михайлик із повісті "Гуси-лебеді летять" Михайла Стельмаха свого часу мріяв про книжку. Тому, щоб хоч якось коригувати діяльність учнів в Інтернеті, ми повинні бути там присутні, і дати їм хоч якусь альтернативу "стрілялкам", "страшилкам", тобто навчальний матеріал подавати у цікавій для дітей формі. Це можуть бути відкриті презентації, які можна переглянути безпосередньо на блозі і запам'ятати потрібну інформацію, це можуть бути інтерактивні вправи у формі пазлів, логічних пар, кросвордів, рухомих таблиць, карт тощо. Навчальний матеріал можна подати у формі відео, аудіо, що теж полегшить виконання навчальних завдань для учнів.
Блог допомагає налагодити співпрацю з батьками, тут у невимушеній формі можна розміщувати різноманітні поради, рекомендації щодо навчання і виховання дітей. Головне правильно вибрати тон і не нав'язувати своїх поглядів та переконань.
Свої публікації роблю лише тоді, коли струни душі налаштовані на творчість. Так з'являються записи із міткою "із ліричного зошита", "мистецтво", "антологія одного вірша", "літературний календар". Багато моїх публікацій приватного характеру: про мої батьків, про трагічні долі моїх родичів. Як показує статистика, вони мають багато переглядів, адже вчитель має бути цікавим не тільки тоді, коли пояснює свій предмет, а бути цікавим оповідачем, співрозмовником (хай навіть і віртуальним). У нас, вчителів, діти мають вчитися всього: і любові до рідного краю, і небайдужості до тих, хто з нами поряд, і цікавості до таємниць нашої рідної мови та літератури...
Блог "Пісні мого рідного краю" - це ще й мій фольклорний альманах. Це найбільш успішний проект за кількістю переглядів. Приємно, що нашу українську пісню шукають у США, Канаді, Італії, Іспанії, Німеччині, навіть в Індії та Кенії.
Робота з блогами приносить задоволення, не дає вигорати вчителю, спонукає творити. А творчість, як писав Ф. Ніцше "здатна вберегти від мук і зробити життя легшим".
Немає коментарів:
Дописати коментар