Співець правди, краси і добра

19 березня виповнюється 120 років від дня народження Максима Тадейовича Рильського, відомого українського поета-неокласика, вченого, митця-інтелектуала і перекладача. 

З великою любов'ю і трепетом у душі про Максима Рильського писав Михайло Стельмах. 
 Під березневими зорями, коли прокидається вода і пролісок сумовито-замріяним оком дивиться на іще імлисту землю, народився великий поет України, великий співець слов'янського світу Максима Рильського.

З дитячих років його рука потягнулася до письма, душа - до краси. А серце - до людини. І цей початок став отим продовженням, що не має кінця-краю ні в п'ятдесят, ні в сімдесят, ні у сімсот років, як не має краю і наколихане вітром зерно, і довершений сонцем погляд творця, і велич людського духу.

З романівських полів, з романівських лук і осель прийшли в його поезію ранні роси і сльози, і заблищали вони на віях матерів і дітей і на вершинах світової поезії.

Усе для людини і завжди з людиною - цей заповіт Максим Рильський проніс крізь бурю й сніг, крізь усе своє життя, проніс, як Людина з великої літери, як лицар краси і добра. Пригадую його слова: "Коли ти маєш вчинити щось погане, сім раз подумай - і не вчини, а добро роби не думаючи!"

Закоханий у людину, у працю, у творчість, народжений для прекрасного, він усюди ніс це прекрасне: і чиюсь радість, і чиєсь весілля зустрічав, як своє. Але й чиєсь лихо він теж стрічав, як своє, і боровся з ним, не шкодуючи свого часу й здоров'я. 

Слово Рильського ми давно уже звемо чародійним, бо воно справді чародійне. Як оте степове джерело, що силу бере з глибини, а красу з вечірніх і ранкових зірок...